Шановні пані та панове, жителі нашого історичного міста Боярка.
    «Немає історії – немає майбутнього!!!».
   Ніхто не може заборонити громаді створити фонд відродження будинку Кістяківських з подальшим перетворенням у музей, галерею, літературний салон, та культури нашого міста. Не кажу, що це просто, але можливо.
Заборонити БМР надавати рішення щодо будівництва багатоповерхівки на місті нашої історичної спадщини, сприяти відтворенню будинку Кістяківських, по вулиці Хрещатик 88, ТОВ «ЄВРОВЄНТ», а також заборонити розробку детального плану території, та зміни цільового призначення земельної ділянки за адресою м.Боярка вул.Хрещатик 88, ТОВ «ЄВРОВЄНТ»

  Якщо Вам трапиться побувати у київському передмісті Боярка, знайдіть годину часу, щоб прогулятися місцевою вулицею з суто київською назвою Хрещатик. Вашу увагу час від часу привертатимуть одно- та двоповерхові будівлі, прикрашені невластивим нашій прагматичній сучасності дерев’яним різьбленням стріх і фронтонів. Вони бережуть пам’ять про фешенебельне дачне поселення, що з’явилося тут на лісовій околиці після появи в 1868 р. залізничної станції. Серед його постійних і тимчасових мешканців було немало відомих постатей, таких як, наприклад: Миколи Лисенка, Михайла Грушевського, Дмитра Дорошенка, Федора та Віри Матушевських, Михайла Булгакова, Семена Надсона, Шолом-Алейхема, Олександра Кониського, Іллі Еренбурга… а також і прізвище Олександра, Федора та Георгія Кістяківських.
  Поштовхом, з якого почалася історія будинку Кістяківських, стала розповідь Ігоря Гирича − кандидата історичних наук, добре відомого в Україні дослідника. То був уривок з виданих 1963 р. у Нью-Йорку спогадів Наталі Дмитрівни Полонської-Василенко (1884–1973) – відомого українського історика, сподвижниці Михайла Грушевського, яка з 1943 р. працювала в еміграції. Її чоловіком був академік Микола Прокопович Василенко (1867–1935), котрий увійшов в історію, як історик держави і права, міністр освіти в часи гетьманату Павла Скоропадського (1918 р.), президент Всеукраїнської Академії Наук (1921 р.). Згадуючи у спогадах про приїзд до Києва на початку 1930-х років академіка Володимира Вернадського, Наталя Дмитрівна зазначала, що академік зупинився в їхньому спільному з Миколою Прокоповичем київському помешканні. “Тоді він приїхав влітку, коли ми з чоловіком жили на дачі, в Боярці, недалеко від Києва”, − розповідала вона і продовжувала: “Час від часу приїздив він до нас до Боярки, на цілий день. Ми ходили до чудового соснового лісу, що оточував нашу дачу. Вернадський захоплювався красою лісу, спостерігав, як вивірки стрибали з гілки на гілку, йому подобався наш песик, молоденький таксик, який з несамовитим гавканням біг під дерево, дивлячись як вивірки легко перестрибували з дерева на дерево. Вернадському подобалася наша дача (власно одна кімната з великою верандою. Вернадському подобалася тиша Боярського притулку й він відпочивав душею після шуму столиць.
Авторка розповіла, що “цей будинок був збудований професором О.Ф.Кістяківським, син якого, Богдан, професор Київського університету та академік, був другом мого чоловіка та Вернадського. В кімнаті, де жили ми, народився старший син Богдана Олександровича – Горя, який є нині видатним вченим в Америці”. Отже, йшлося про три покоління відомого українського роду Кістяківських. Старший, Олександр Федорович Кістяківський (1833-1885) – вчений-криміналіст та історик права − з дружиною Олександрою Іванівною (з дому Міхель; 1846-1920) мав шістьох синів. Був серед них Володимир Олександрович Кістяківський (1865-1952) – фізико-хімік, академік Академії Наук України (з 1919 р.) та Академії Наук СРСР (з 1929 р.). Неможливо також забути про Ігоря Олександровича Кістяківського (1876-1940), який увійшов в історію як правник, доцент Київського і Московського університетів, міністр внутрішніх справ Української Держави Павла Скоропадського.
  Ми ж зосередимо увагу на постаті іншого сина – Федора Олександровича Кістяківського (1868-1920), що в українське громадське життя ввійшов під українізованим іменем Богдан, був соціологом, істориком, економістом і громадським діячем. За пізнішими спогадами його сина Георгія, Богдан Кістяківський сприймався як “біла ворона”, оскільки його праці були присвячені проблемам прав людини, що в Російській імперії було вкрай непопулярно. У 1899 р. Богдан Олександрович одружився з відомою політичною і громадською діячкою Марією Беренштам − донькою Вільяма Людвиговича Беренштама (1839-1904) − педагога і громадського діяча, члена київської “Громади” – національно-культурницької та громадсько-політичної організації української інтелігенції Києва. Їхній первісток, вже згаданий Горя, стане відомий світові як видатний американський фізико-хімік Kistiakowsky George Bogdan (1900-1982), але про це ще йтиметься далі.
  От з такою плеядою українських вчених і громадських діячів − Кістяківських і Василенків − пов’язувався у спогадах Наталі Полонської-Василенко невеличкий дачний будиночок у Боярці.